Добре відомо, що домашні вихованці мають позитивний вплив на фізичний та емоційний стан людини. І це навіть використовується для лікування хворих людей за допомогою тварин – собак, котів, коней, дельфінів. Тісний контакт із тваринами діє на людей обнадійливо, покращує настрій, стимулює рух, а у хворих дітей покращується чутливість, з’являється серйозність та відповідальність. Якщо тварина здорова, доглянута та регулярно дегельмінтизована, вона не становить загрози для людей. Але є такі ситуації, коли доводиться зважувати користь від спілкування з твариною та можливі ризики.
Кому ж не можна заводити тварин?
Особам зі зниженим імунітетом
Маються на увазі люди, які страждають на імуносупресію. Це може бути результатом:
• прийому імунодепресантів після трансплантації органів,
• ВІЛ-інфекції,
• хіміотерапії
• тривалий прийом глюкокортикостероїдів.
Тварини — потенційне джерело хвороб, так званих зоонозів, які можуть бути особливо небезпечними саме для людей з імуносупресією. Це токсоплазмоз, криптоспоридіоз, сальмонельоз, лямбліоз, бартонельоз, орнітоз, дерматофітоз, мікобактеріози, хвороба «котячої подряпини» та багато інших інфекцій. Однак тварини є не єдиним і навіть не найголовнішим джерелом інфекції. Наприклад, токсоплазмоз зазвичай викликається вживанням сирого м’яса чи необроблених овочів, а зовсім не контактом із фекаліями кішок. Ризик заразитися токсоплазмозом від кішок для вагітних жінок насправді надзвичайно низький.
Слід знати, що найпоширенішим і найголовнішим джерелом інфекцій для людей є забруднена вода та продукти харчування.
Алергікам
Навколишнє середовище сповнене алергенів, а тварини — лише одне із багатьох джерел. Насамперед, потрібно визначити — які речовини є для нас алергенами. Особи, що страждають на алергію на квітковий пилок, як правило, не реагують на алергени тварин. Компоненти сечі щурів або мишей можуть бути нейтральними для нас, в той час як сеча морської свинки, наприклад, може спричинити серйозну алергічну реакцію. Алергенами також можуть бути компоненти кормів: наприклад, сіно, що поїдається кроликами та іншими гризунами, може бути сильним алергеном для людини, а для самих тварин – це важлива частина дієти.
Основним джерелом алергенів тварин є зовсім не шерсть, а епідерміс, а також слина, сеча та паразитичні комахи, що живуть на тварині.
Сім’ям із маленькими дітьми
Існують певні ризики, якщо в будинку є маленькі діти. Вони невтомні і допитливі, і беруть до рота все, що знаходиться в межах досяжності їхніх рук. Крім того, якщо дитина занадто сильно притиснула або грубо погладила вихованця, то перелякана тварина може вкусити або подряпати. Тут роль батьків неоціненна. Якщо вони гарантують, що про тварину належним чином подбають, вихованець буде здоровий і регулярно дегельмінтизований, що вони проконтролюють контакт дитини з твариною та навчать малюка тому, як поводитися з улюбленцем, то небезпеки ні для кого не буде. Будь ласка, майте на увазі, що тварини мають позитивний вплив на розвиток дітей. І ще — присутність у будинку чотирилапих означає контакт із значно більшим розмаїттям антигенів. Тому діти, які живуть з тваринами, з меншою ймовірністю страждатимуть на алергію.
Як звести до мінімуму ризик зараження?
Всі особи, особливо особи з імуносупресією, вагітні жінки та діти, щоб захистити себе від можливих зоонозів, повинні стежити за особистою гігієною та дотримуватися правил утримання тварин, а саме:
• Ретельно мити руки після кожного контакту з твариною, особливо перед їжею. Потрібно привчати до цього дітей.
• Випорожнення тварин, лотки, клітки та акваріуми чистити в рукавичках, а найкраще доручити цю роботу іншій людині, якщо це можливо.
• Якщо тварина хворіє, слід звертатися до ветеринарного лікаря, і це особливо важливо для молодих тварин з діареєю.
• Не забувати регулярно давати тварині протиглистні препарати, а також захищати її від бліх та кліщів.
• Обов’язково зробити вихованцю всі необхідні для нього щеплення, особливо це стосується сказу.
• Регулярно обрізати вихованцям відрослі кігті, уникати ситуацій, коли тварина може вкусити або подряпати, а якщо це станеться – негайно продезінфікувати рану і, за необхідності, звернутися до лікаря.
Читайте також:
